Українська мова це дзеркало душі свого народу

Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій.

                             В. Симоненко

Мова – одна з головних ознак нації. Вона забезпечує єдність функціонування і розвитку етносу в просторовому і часовому вимірах. Це могутній дар животворчої й невичерпної скарбниці, з якої ми отримуємо уявлення про світ, про свою родину й увесь свій край. До скарбниці рідного слова кожне покоління привносить коштовності глибоких сердечних порухів, історичні події, вірування та погляди.

Монастирищенською центральною районною бібліотекою спільно з вчителем української мови та літератури Людмилою Рудик для учнів 11-х класів спеціалізованої школи №5 було проведено усний журнал «Поети – шістдесятники. Вплив оновленої української літератури на духовне відродження українства». Метою заходу було показати розвиток українського літературного процесу в 60-ті роки 20 століття; поглибити й урізноманітнити знання молоді про літературний процес та його зв'язок з історичними умовами, робити висновки, узагальнення; виховувати в учнів любов до української мови та літератури.

Так звана «хрущовська відлига» після смерті Сталіна (1953) стала поштовхом для пробудження української нації. Першими це усвідомили інтелігенти. Це було покоління проти течії, покоління, яке навіть народилося — всупереч. Більшість із шістдесятників прийшли в цей світ двома роками раніше чи пізніше сумнозвісного 1937 — року найбільших сталінський репресій, коли було винищено цвіт нації, її духовну еліту. Відтак покоління шістдесятників ознаменувало природну регенерацію українства, засвідчивши незнищенність національного духу. Цією генерацією природа начебто компенсувала нашому народові ті жахливі втрати, особливо в 30 – 40 роки — добу голодоморів, розстрілів і Другої світової війни. На заході молодь познайомили з шістдесятництвом — соціокультурним рухом опору, започаткованим у 60-х pp., духовною революцією проти тоталітаризму та з найяскравішими його представниками: поетами Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Б. Олійником, В. Стусом,    І. Калинцем, Д. Павличком, прозаїками Г. Тютюнником, Є. Гуцалом, В. Дроздом, В. Шевчуком, Р. Іваничуком, літературними критиками І. Світличним, І. Дзюбою, Є.Сверстюком, М.Коцюбинською, кінорежисерами Сергієм Параджановим, Юрієм Іллєнком, Лесем Танюком, художниками Аллою Горською, музикантом Володимором Івасюком та багатьох інших. Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на митців. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві. Рух шістдесятників виразно протримався ледве одне десятиліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівництвом держави їх гостро розкритикували. Після внутрішнього перевороту в КПРС та відставки Хрущова восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію різко посилився. Після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» (весна 1965), а особливо після вводу військ СРСР у Чехословаччину (кінець «Празької весни») (влітку 1968 року) КПРС взяла курс на реставрацію тоталітаризму. З «відлигою» у культурі та політикою лібералізації було покінчено. Після Праги єдиновласно правляча країною партія (КПРС) небезпідставно бачила в творчій, ліберальній та демократичній інтелігенції головну загрозу своїй диктатурі, монополії на владу. Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965—1972 pp.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові. Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й  автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України Василь Симоненко. На зміну шістдесятництву, як правило, культурницькому, йшов дисидентський рух, що включав не лише пропагування культурних ідей, але і правозахисну діяльність. В Україні це, зокрема, Українська Гельсінська група, її протистояння із тотальним порушенням прав людини в Україні та СРСР.  Наразі шістдесятники широко відомі, твори поетів та письменників цієї плеяди входять до шкільної програми. Ті, хто живий із шістдесятників, по праву користується повагою та любов'ю багатьох читачів. Їх твори написані в добу тоталітарного режиму ще довго будуть слугувати об’єктом вивчення та користуватись незгасаючим інтересом у нащадків.

                                                              За даними ЦБС

 

Повернутись