Цибулів і Антоніна

 

        Цибулів – друге поселення після Монастирища по кількості населення, економічному потенціалу, ролі інтелігенції в районі. Нині тут проживає 4 тисячі осіб, в тому числі дітей дошкільного віку 198, шкільного віку – 380, 1428 пенсіонерів, майже 2000 працездатного населення, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності працює понад тисячу осіб.
            В Цибулеві і Антоніні 1980 дворів, місцева рада утворена в 1923 році. Розташоване селище за 12 км на північ від міста Монастирище та за 32 км від автомобільного шляху Київ – Одеса.
            На території знайдені залишки поселень Трипільської, Черняхівської та Чорноліської культур.
            Свою назву селище отримало від назви річки Цибулівка, русло якої в межах селища мало форму цибулини. Вперше містечко згадується на початку 17 століття. Більш ранньою назвою Цибулева була Сорочин. Воно не один раз передавалось у спадок польськими династіями, перепродувалось. До нашого часу збереглось зображення палацу Іполита Рогозинського, проте сам палац розтягли на будматеріали в післяреволюційний час.
            Вивченню історії селища чимало часу приділили С.А.Журавель, О.С.Лех. Під керівництвом О.С.Леха створено музей (нині він в приміщенні школи). Дослідження навколо Цибулева робили В.А.Стефанович, В.В.Нерода, місцеві вчителі з учнями. Достовірно відомо, що Цибулів засновано у ХІVстолітті, коли у наш край прийшли Литовці. У 1630 році селище належало О.Фащевському, котрий продав його Ф.Потоцькому. Ця акція відбулась напередодні Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Цибулів з Польської неволі визволяли козацько – селянські загони Максима Кривоноса та уманського полковника Івана Ганжі у червні 1648 року.
            Значною подією для селища став 1876 рік: поміщики Цибулева, Копіюватої, П’ятигор, Монастирища, один з Поділля та австралійський підданий, об’єднавшись, почали будівництво цукроварні. Сьогодні – це сучасний завод, який обладнаний новітнім устаткуванням. Правда, самі цукровики бідкаються на низьку ціну на цукор, яка не дає належним чином розвиватись підприємству.
            На початку перщої світової війни 1914 року селище складалось із чотирьох частин: Старосілля і Тягуна, території цукрозаводу та благодійної лікарні. Будинків було 699, жителів більше 3600. Існувало дві школи. За даними на 1900 рік в однокласному училищі навчалося 120 дітей, працювала аптека, лікарня, в центрі стояла синагога, волосне управління, управа містечка, 2 водяні млини, цегельний завод, заїжджий двір, 6 бакалійних лавок, 5 кузень, 3 крупорушки. Війна погіршила життя мешканців селища. 19 лютого 1918 року у волості встановлено Радянську владу. Переломними у становленні радянського способу життя стали 1923 – 1924 роки.
            12 квітня 1923 року виник Цибулівський район, до якого ввели Цибулів, Івахни, Княжу Криницю, Новосілку, Лукашівку, Яцковицю, Шарнопіль, Зарубинці, Княжики, Зюбриху, Владиславчик, Антоніну, Конело-Попівку, Конело-Хутори, Конелу, Медовату, Юстинград. Містечкову (єврейську управу) ліквідували. Проіснував Цибулівський район до грудня 1927 року.
             В ті роки центром культурної роботи в селищі стає цукровий завод. Тут збудовано лікарню та школу, будинок для вчителів, 4 містки, закуплено пожежний  інвентар.
            В січні 1930 року розпочалась масова колективізація: утворено 3 колективні господарства, 18 родин розкуркулено. Нормалізація життя розпочалася у 1935 році. Найбільш трагічні роки – 1937 – 1938 роки: репресії забрали більше 170 осіб (157 осіб розстріляно).Були також репресовані керівники різних рангів.
            В роки Великої  Вітчизняної  війни Цибулів став другим селом, де виникла і діяла підпільна організація. Її центром була лікарня. Вітчизну боронили майже 500 односельчан. Героями Радянського Союзу стали М.Я.Дзигунський, І.А.Пахолюк.
            Після визволення селища від фашистів уже в березні 1944 року тут запрацювала МТС, яка була ліквідована в 1958 році. В ті роки 3 господарства об’єднано в один колгосп «Пам’яті Леніна». Наступні п’ятирічки для селища стали новими визначальними кроками по розвитку землеробства, тваринництва, господарство – одне із найпотужніших в районі, його керівнику В.К.Андрущенку  в 2001 році присвоєно звання  Почесний громадянин селища, засновником заводу сільськогосподарського машинобудування став А.І.Кітченко. В 1999 році господарство перетворено на агрофірму «Цибулів».
            Нині у Цибулеві одна школа, два дитячі садки. Ще донедавна був лише один садок, але місцеві депутати та небайдужі мешканці селища змогли відновити другий заклад для малечі. Працюють будинок культури, дві бібліотеки, дільнична лікарня і ФАП, 16 магазинів, надаються побутові послуги, працює два музеї. В селищі є стадіон, спортивний майданчик в середній школі. Серед промислових підприємств другим після цукрозаводу, яке дає роботу є «Цибулівсільмаш», який виробляє котли для парового опалення. Цибулівські парові котли продаються по всьому СНД.
            До основних історичних та історико-архітектурних пам’яток належать урочище «Стінка» (залишки городища  VІІІ – Х ст. до н.е. та поселення Черняхівської культури
ІІ – VІ ст. до н.е.), братська могила Героїв Радянського Союзу І.І.Жеребцова, С.В.Тартикова, пам’ятник воїнам – односельчанам та підпільникам, меморіальна дошка організатору партизанського підпілля Б.М.Марковичу, Меморіальна дошка Героям Радянського Союзу М.Я.Дзигунському, І.А.Пахолюку, встановлено бюст М.Я.Дзигунському.
            Відомими особистостями селища є: Арсень Пахолюк – герой першої світової війни 1914 – 1917 років, артилерійський кононір, георгіївський кавалер, кавалер ордена Святого Володимира та медалі «За хоробрість»; М.Я.Дзигунський, І.А.Пахолюк – Герої Радянського Союзу, воїн – інтернаціоналіст Віктор Корченюк; Н.А.Журавель, В.Ф.Манжула – заслужені агрономи України, почесні громадяни селища, В.К.Андрушенко – голова колгоспу «Пам’яті Леніна», нагороджений орденом Леніна, почесний громадянин селища, А.О.Плюта, механізатор, нагороджений орденом Леніна, почесний громадянин селища; А.Г.Бондар – засновниця кафедри кібернетики хіміко – технологічних процесів Хіміко – технологічного факультету НТУУ «КПІ»; В.П.Корнійчук – український письменник, журналіст,театральний критик; Зінаїда Луценко – українська письменниця, володарка ІІ премії Міжнародного конкурсу «Коронація слова» у 2012 році.
 
 
 
                                              АНТОНІНА
 
            Село засноване у 1803 році. Це лісове поселення з луками, належало панам Рогозинським. Значною подією для селян Антоніни стало проведення  повз село залізничної колії до цукрозаводу. Перший ТСОЗ тут виник в 1929 році. Колгосп «Нове життя» вважався передовим в районі. Перед війною у колгоспі було 80 коней, з них фондових 20, які готував для кінноти Будьонного Гаврило Білоус.
            Із 1964 року це третя дільниця колгоспу «Пам’яті Леніна». Станом на 1 січня 2001 року тут 140 дворів, в яких проживало 235 мешканців.
            Нині в Антоніні 120 дворів, проживає 187 осіб, дітей шкільного віку 24.